13.03.2022 - Укриття #1

трохи сідає батарейка...
тому текст не надто позитивний

Днями, близько 5 годин, перебували в укритті з близько сотнею людей: старшими, молодшими, дітьми, немовлятами і навіть котиками і песиками.
5 годин - то зовсім не багато у порівнянні з тим скільки і як перебувають у гарячих точках по країні наші люди.
Може й тому і фільософствується забагато, бо комусь таки зовсім не до фільософії...

Сиджу і мимоволі вдивляюся в людей..
Чого ми такий змордований народ, згідливий і всевитримуючий, сильний і/бо морально-виснажений?
Та посадити будь-кого з інших прогресивних тепличних народів в наші підвали, в них вже би були напади паніки, клаустофобії, анафілактичні шоки і т.д. (то без образ, звичайно)
... а ми сидимо. покірно сидимо (ті, що залишилися у відносно мирному місті) чекаємо і ховаємося від бомб/ракет (бо ж не голими руками їх ловити, чи і таке можливе?))

Такий сум і глибина в людських очах, зокрема у старших. Такий погляд внікуди...
і так хочеться обняти їх всіх ...а вони (якщо чесно) навіть обіймам вже не вірять.

Пригадую, як кілька, вже -надцять, років тому навідувались і брали інтерв'ю для парафіального вісника у 100річного, на той час, діда Миколи. Звісно, нам були цікаві історії про кохання в час війни, про звитяжні історї боротьби, про партизанські загони... але коли на кінець питали звичне,- що б дід хотів побажати читачам, то він ствердно і грізно примруживши очі і затиснувши кулак бажав "аби ви нігди не виділи москаля на своєму порозі", а потім, пом'якшивши погляд і крізь сльози, - "аби нігди ворожі кулі не літали над вашими головами, най вам світе сонце і небо буде мирне і чисте-чисте"

дід знав, що бажати, а ми зі звички пропускали це повз вуха, як віршик.
ХХІ ст на дворі, новий світ, які ще войни?, думалось тоді, а шо москаль?,-не такий вже страшний, коли майже по всіх клюбах гучно грало "дим сігарєт с ментолом....", а по всіх каналах- душевні рускі мелодрами(((

Завела нотатник.
Звісно, не все, подаю у фб))
Але дещо таки подаю)
Трохи, правда, батарейка сідає...

Але! ми як ніколи маємо бути життєдайними і активними, не так щоб з'їдати себе ресурсно, а більше так, щоб оновлюватися, щоб доказати світові і собі, перш за все, що ніколи більше і ніколи знову москаля тут не буде!!!

п.с.наступне буде шось миліше